З чого починати — вибір типу каналізації
Перш ніж копати траншеї, треба визначитись, яку систему ви робите. У приватному будинку варіантів, по суті, три: вигрібна яма, накопичувальна ємність (герметичний резервуар, який регулярно відкачують) і септик з полями фільтрації або біологічним очищенням.
Вигрібна яма — найдешевший варіант, але і найпримітивніший. Підходить хіба що для дачі, де живуть кілька місяців на рік і об’єми стоків невеликі. Якщо в будинку прописана сім’я з дітьми, пральна машина, посудомийка й душ працюють щодня — яма забиватиметься швидко, а запах гарантований.
Септик — оптимальний варіант для більшості приватних будинків. Він може бути однокамерним, двокамерним чи багатокамерним, з подальшим доочищенням стоків через дренажне поле або фільтраційний колодязь. Готові пластикові й бетонні септики продаються, але їх цілком реально зробити самому з бетонних кілець, цегли або навіть старих автомобільних покришок — хоча останній варіант я б не радив, служить недовго.
Розрахунок об’єму та кількості камер
Об’єм септика рахується виходячи з добового споживання води. Прийнято брати норму приблизно 150-200 літрів на людину на добу і множити на три — це стандартний час перебування стоків у septику для нормального відстоювання. Для сім’ї з 4 осіб виходить приблизно 2,4-3 кубометри корисного об’єму.
Якщо в господарстві є ванна, пральна і посудомийна машини, краще закладати запас процентів на 20-30 більше розрахункового. Економити на об’ємі — погана ідея, потім доведеться або частіше викликати асенізатора, або переробляти систему.
Кількість камер залежить від об’єму стоків:
- до 1 куб.м на добу — вистачить двох камер;
- від 1 до 10 куб.м — роблять три камери;
- більше — потрібні додаткові споруди доочищення.
Планування схеми і вибір місця
Тут діють санітарні норми, які краще не ігнорувати — і не тільки через штрафи, а через власне здоров’я. Септик розташовують на відстані не менше 5 метрів від будинку, 3 метрів від паркану сусідів, 30 метрів від колодязя чи свердловини питної води. Якщо ділянка маленька і дотриматись усіх відступів фізично неможливо, доведеться шукати компромісні рішення — наприклад, ставити повністю герметичний септик без фільтраційного поля.
Ухил ділянки теж має значення. Стоки повинні йти самопливом, без насосів, тому септик розміщують нижче рівня виходу труби з будинку. Якщо рельєф не дозволяє — доведеться закладати фекальний насос, але це вже інша історія й додаткові витрати на електрику та обслуговування.
Труби та матеріали для зовнішньої каналізації
Для зовнішніх мереж використовують труби ПВХ помаранчевого кольору — вони розраховані на підземне прокладання і витримують навантаження ґрунту. Діаметр труби від будинку до септика зазвичай 110 мм, цього вистачає для приватного будинку на одну-дві сім’ї.
Ухил труби — момент, на якому найчастіше помиляються новачки. Стандарт для труби 110 мм — 2 см на кожен погонний метр. Якщо зробити менший ухил, стоки будуть застоюватись і труба замулюватиметься. Якщо ухил зробити занадто крутим — вода піде швидше за тверді фракції, і ті осядуть у трубі, утворюючи затори. Тобто тут не діє правило “чим більше, тим краще”.
Глибина закладання труби залежить від глибини промерзання ґрунту у вашому регіоні. У більшості областей України це 0,8-1,2 метра. Якщо закопати труби вище — взимку вони промерзнуть і каналізація стане намертво до весни. Перевірено не одним нещасливим власником будинку.
Земляні роботи і монтаж траси
Копати траншею вручну на всю довжину — заняття не з приємних, особливо якщо ґрунт глинистий або кам’янистий. На ділянках від 15-20 метрів має сенс орендувати міні-екскаватор, це вийде дешевше за лікарняний через зірвану спину.
Дно траншеї вирівнюють і насипають подушку з піску товщиною 10-15 см — вона амортизує трубу і компенсує можливі просідання ґрунту. Труби укладають з дотриманням розрахованого ухилу, стики з’єднують за допомогою розтрубів і гумових ущільнювачів — це стандартна система для каналізаційних труб, додаткова герметизація силіконом чи іншими засобами тут зайва.
Кожні 15-20 метрів прямої ділянки, а також на всіх поворотах траси встановлюють оглядові колодязі. Вони потрібні для прочищення системи, якщо станеться засмічення — без них доведеться розкопувати весь двір, щоб знайти проблемну ділянку.
Внутрішня розводка каналізації в будинку
Всередині будинку використовують труби меншого діаметру — 50 мм для раковин, душа, пральної машини, і 110 мм для унітазу. Всі стояки збираються в один загальний випуск, який виходить через фундамент назовні до септика.
Головне правило внутрішньої розводки — ухил і мінімум поворотів на 90 градусів. Кожен різкий поворот — це потенційне місце засмічення. Краще використовувати два коліна по 45 градусів замість одного на 90, потік води тоді йде плавніше.
Не забувайте про фановий стояк — вертикальну трубу, яка виводиться через дах і забезпечує вентиляцію системи. Без неї в будинку періодично будуть з’являтись неприємні запахи через сифони, а злив води з унітазу супроводжуватиметься характерним булькотінням — повітря просто не встигає компенсуватись.
Влаштування септика своїми руками
Найпростіший варіант для самостійного виготовлення — септик з бетонних кілець. Кільця діаметром 1-1,5 метра встановлюють одне на одне в заздалегідь виритому котловані, стики герметизують цементним розчином.
Для двокамерного септика роблять два колодязі, з’єднані переливною трубою на висоті приблизно 2/3 від дна. Перша камера — відстійник, де важкі фракції осідають на дно, а легкі спливають. У другу камеру потрапляє вже частково освітлена вода, яка проходить додаткове відстоювання і йде далі — або у фільтраційний колодязь, або на дренажне поле.
Дно першої камери роблять герметичним — заливають бетоном, щоб нечистоти не потрапляли в ґрунт напряму. Дно другої камери, навпаки, роблять фільтруючим: засипають шаром щебеню і піску, через який пройшла вода йде далі в ґрунт вже практично очищеною.
Кришки колодязів утеплюють — пінопластом, керамзитом або спеціальними утепленими люками, інакше взимку верхній шар може промерзати, особливо в морозні зими без снігового покриву.
Типові помилки при самостійному монтажі
Найчастіше люди наступають на одні й ті самі граблі:
- роблять септик занадто малого об’єму, “щоб було дешевше”, а потім щомісяця викликають асенізаторську машину;
- ігнорують ухил труб або роблять його на око, без рівня чи лазерного нівеліра;
- забувають про вентиляцію і фанову трубу;
- економлять на оглядових колодязях, а потім розкопують весь город у пошуках засміченої ділянки;
- закладають труби вище рівня промерзання ґрунту.
Ще одна поширена помилка — використання труб не для зовнішньої каналізації, а звичайних сірих внутрішніх на всій трасі до септика. Вони не розраховані на навантаження ґрунту і з часом можуть деформуватись або тріснути, особливо якщо трасу переїжджав важкий транспорт.
Коли краще звернутись до фахівців
Каналізацію нескладної конфігурації — один санвузол, кухня, невелика відстань до септика — цілком реально зробити самостійно, маючи базові навички роботи з рівнем і лопатою. А от складні системи з кількома санвузлами, великою протяжністю траси, складним рельєфом ділянки або високим рівнем ґрунтових вод краще довірити спеціалістам. Переробка вже готової каналізації обходиться дорожче, ніж правильний проєкт із самого початку.
Робота з каналізацією не потребує особливих ліцензій чи дозволів для приватного будинку — головне дотримуватись санітарних норм щодо відстаней і не забувати про технічні тонкощі на кшталт ухилів труб. Якщо підійти до питання уважно, розрахувати об’єми правильно і не економити на матеріалах там, де це критично, система прослужить не один десяток років без серйозних проблем.