Каналізація без вентиляції рано чи пізно нагадає про себе неприємним запахом з ванної або кухні. Причина проста: коли ви зливаєте воду, у трубах створюється розрідження, яке висмоктує воду з гідрозатворів сифонів. А без води в сифоні запахи з каналізаційної мережі йдуть прямісінько у вашу квартиру чи будинок. Вентиляція каналізації — це система, яка вирівнює тиск у трубах і не дає цьому статися.
У приватному будинку зробити вентиляцію каналізації простіше, ніж у багатоповерхівці, бо ви самі проектуєте систему з нуля і не залежите від сусідів зверху чи знизу. Розберемося, як це зробити правильно.
Навіщо взагалі потрібна вентиляція каналізації
Уявіть трубу, по якій одночасно рухається і повітря, і вода. Коли ви змиваєте унітаз, велика маса води проштовхується вниз по стояку. Позаду неї утворюється зона зниженого тиску — фізика, нікуди не дітися. Якщо повітрю нема звідки взятися, воно почне засмоктуватися через найближчі гідрозатвори: сифон під мийкою, у ванній, трап у душовій кабіні.
Результат — булькання у зливних отворах, а через якийсь час і стійкий запах каналізації по всьому будинку. Особливо це помітно влітку, коли спекотно і будь-який сторонній запах відчувається гостріше.
Друга функція вентиляції — відведення каналізаційних газів назовні, а не в санвузол. У приватному будинку це особливо актуально, бо об’єм повітря в приміщеннях менший, ніж у багатоквартирному будинку з його довгими коридорами й під’їздами.
Основні способи організації вентиляції
По суті, варіантів два, і ще є проміжний, комбінований.
Класичний фановий стояк. Труба каналізації виводиться вертикально через дах будинку. Верхній кінець залишається відкритим — саме через нього повітря входить у систему при зливі води, і через нього ж виходять гази. Це найнадійніший спосіб, перевірений десятиліттями.
Вакуумний клапан (аератор). Невеликий пристрій, який ставлять на верхній кінець стояка всередині приміщення — на горищі, у санвузлі, у технічному приміщенні. Клапан пропускає повітря всередину труби при розрідженні, але не випускає гази назовні — там стоїть мембрана, яка спрацьовує тільки в один бік.
Комбінований варіант. Основний стояк виводиться на дах, а на додаткових відгалуженнях (наприклад, якщо санвузол на другому поверсі підключений окремою гілкою) ставлять аератори. Це зручно, коли тягнути повноцінну вентиляційну трубу через весь будинок недоцільно.
Фановий стояк: як зробити правильно
Це найпоширеніший варіант для приватного будинку, і саме на ньому варто зупинитися детальніше.
Труба фанового стояка — це продовження основного каналізаційного стояка, того самого, куди стікають стоки з усіх санвузлів будинку. Діаметр беруть таким же, як у стояка — зазвичай 100-110 мм для будинку з кількома санвузлами, іноді 50 мм вистачає для невеликого дачного будиночка з одним туалетом.
Труба піднімається вертикально через технічні поверхи, горище і виводиться через покрівлю. Тут є кілька важливих нюансів:
- виступ над дахом має бути не менше 200-300 мм, а якщо дах експлуатований (наприклад, є тераса) — то й до 3 метрів залежно від норм;
- відстань до вікон, балконів чи вентиляційних отворів сусідніх будівель — мінімум 4 метри по горизонталі;
- верх труби не закривають грибками чи дефлекторами, як це роблять з вентканалами — каналізаційна витяжка має залишатися повністю відкритою, інакше конденсат замерзне взимку і перекриє прохід;
- у холодному кліматі верхню частину труби (приблизно метр) варто утеплити або взяти трубу більшого діаметра, щоб уникнути обмерзання горловини.
Якщо у будинку кілька стояків — наприклад, окремо кухня, окремо два санвузли на різних поверхах, — теоретично кожен можна вивести окремою трубою на дах. Але це недешево і не завжди естетично, дах перетворюється на ліс труб. Тому частіше роблять один основний фановий стояк, а решту точок підключають до нього нижче або використовують аератори.
Вакуумні клапани: коли вони рятують ситуацію
Не завжди є можливість чи бажання виводити трубу через дах. Класичний приклад — санвузол зробили вже після побудови будинку, і тягнути стояк через готовий дах не хочеться, ремонт покрівлі — це і гроші, і клопіт.
Тут на допомогу приходить аератор. Ставиться він просто: накручується на верхній зріз труби або монтується через спеціальний трійник. При зливі води клапан відкривається, впускає повітря з приміщення в каналізацію, вирівнює тиск. Коли тиск нормалізується — закривається назад.
Плюси очевидні: не треба штробити дах, монтаж займає хвилин двадцять, коштує пристрій недорого.
Мінуси теж є, і про них варто знати заздалегідь:
- аератор не виводить гази з системи назовні, тільки впускає повітря — тобто якщо в трубі накопичився каналізаційний запах, він нікуди не подінеться, окрім як через сифони, коли клапан не спрацює вчасно;
- механічна частина зношується, гумова мембрана з часом втрачає еластичність, особливо якщо вода в системі жорстка або є домішки;
- при сильному навантаженні (наприклад, одночасний злив у кількох точках) один клапан може не впоратися.
Тому в приватному будинку аератори найкраще використовувати як допоміжний елемент, а не як повну заміну фановому стояку. Ідеальна схема — основний стояк з виходом на дах плюс кілька аераторів на віддалених відгалуженнях системи.
Розрахунок діаметра та кількості вентиляційних виходів
Тут немає складної математики, орієнтуються на діаметр каналізаційного стояка:
Для стояка 110 мм фановий вихід роблять того ж діаметра — 110 мм, зменшувати не можна, інакше пропускна здатність вентиляції впаде і система перестане справлятися при активному використанні кількох сантехприладів одночасно.
Для невеликого будинку з одним санвузлом достатньо одного фанового стояка. Якщо в будинку два поверхи і на кожному свій санвузол, розташовані одне над одним — теж вистачить одного спільного стояка, головне правильно підключити відгалуження нижче основного рівня води в трубах.
Якщо санвузли рознесені по різних кінцях будинку — тут вже варто рахувати окремо для кожної гілки, і найчастіше рішенням стає саме комбінація: один стояк на дах плюс аератори на віддалених точках.
Типові помилки при облаштуванні вентиляції каналізації
Найчастіше зустрічається закривання оголовка труби дефлектором чи парасолькою “для краси” — начебто щоб сміття чи дощ не потрапляли всередину. Це груба помилка: конденсат намерзає, прохід перекривається, і взимку система перестає працювати саме тоді, коли морози і так додають клопоту з водопроводом.
Друга поширена помилка — виведення фанової труби надто близько до вікна мансарди чи балкона другого поверху. Навіть якщо запах не постійний, при активному використанні каналізації його точно буде відчутно, і сусіди по кімнаті це оцінять не дуже.
Ще один момент — економія на діаметрі труби. Здається, що менша труба — менше матеріалу, менше грошей. Але на вентиляції каналізації економити не варто: занадто вузька труба просто не справляється з об’ємом повітря, і всі описані вище проблеми з гідрозатворами повертаються.
І останнє — забувають про ухил при монтажі горизонтальних ділянок, які ведуть до вертикального стояка. Навіть вентиляційна ділянка труби (та, що вище рівня стоків) повинна мати мінімальний ухил, щоб конденсат стікав, а не застоювався.
Коли можна обійтися зовсім без виведення на дах
Для дуже маленьких споруд — літня кухня, дачний будиночок з одним унітазом і мийкою — іноді достатньо просто грамотно підібраних гідрозатворів великого об’єму та одного аератора. Навантаження на систему мінімальне, води зливається небагато, розрідження в трубах не критичне.
Але для будинку постійного проживання, де є душ, пральна машина, посудомийка, кілька точок водорозбору — краще одразу закладати повноцінний фановий стояк на етапі будівництва. Переробляти готову покрівлю заради каналізаційної труби — задоволення не з дешевих.
Вентиляція каналізації — не той елемент, на якому варто економити чи ставитися до нього як до формальності. Продумана система на етапі проєктування коштує копійки порівняно з переробкою готового будинку, а от відсутність вентиляції рано чи пізно дасть про себе знати запахом, який просто так не прибрати ніяким освіжувачем повітря.